Парасоля на кожен дощ, Людмила Тарнашинська

Переглянути збірку оповідань Людмили Тарнашинської мені було надзвичайно цікаво. Інтрига була наступною: яким є літературний талант відомого і «дуже серйозного» літературного критика.

Людмила Тарнашинська належить до такого незрозумілого мені покоління жінок, найактивніше життя яких припало на кінець 80-х – початок 90-х рр. минулого століття. Між рядків оповідань пані Тарнашинської вгадуються спільні риси світогляду із такими письменницями, як Євгенія Кононенко і Людмила Таран та інші.

Об’єднує їх передусім розчарування у чоловіках і у можливості успішних стосунків між чоловіком та жінкою. Перепитії взаємин неодмінно відбуваються на тлі голодного побуту.

Тексти також пронизані якимсь відштовхуючим почуттям безвиході і замкненого простору. Ніби й немає виходу, немає альтернатив, чи можливостей іншого способу життя. Одна сіра буденщина.

Це вихолощений світ людей, які зосереджені на матеріальному світі, навіть якщо вони причетні до літератури, науки, мистецтва.

Все це забезпечує своєрідний депресивний післясмак, про який я говорила ще описуючи свої враження від збірки Євгенії Кононенко.

На жаль, якщо оповідання пані Кононенко всупереч цьому всьому все-таки цікаво читати, то творчість Тарнашинської, на мій погляд, значно слабша.

Л. Тарнашинська. Парасоля на кожен дощ. – К.: Неопалима купина, 2008.

Суб’єктивне враження: 3/5.

Мистецтво кохати, L'art d'aimer, 2011

Вже традиційними стали фільми, у яких паралельно розгортається кілька сюжетних ліній. І здається, чи не найкращим, на мою думку, серед них є французький фільм "Мистецтво кохати" (2011).

Серед головних його переваг: цікавий сценарій і неперевершена іронія. 

До того ж, якщо інші комедійні мелодрамки призначені майже виключно для жіночої аудиторії, то в цьому випадку, думаю, задоволення отримають і чоловіки.

Адже головні події розгортаються не навколо кохання, а навколо пікантних ситуацій, пов'язаних із інтимними стосунками. 

Якщо головні герої й рефлексують, то це не створює обтяжливої для чоловічої психіки драматичної атмосфери, а слугує для побудови цікавих діалогів, сповнених гумору.

Втім, той, хто серйозно цікавиться психологією міжстатевих стосунків, помітить, що з цього фільму глядач насправді мало дізнається про "мистецтво кохати". Головні герої - є продуктом західного світу, який пережив Фройда, сексуальну революцію і емансипацію. Тепер вони нібито абсолютно вільні і створюють видимість практики "вільного кохання". Це кумедно конфронтує із глибинними потребами психіки. Звідси - їх часом нелогічна, просто вбивча для власної психіки і для стосунків поведінка.

Але це все - між рядків.

Якщо абстрагуватися  - просто дуже дотепна мила комедія.

Суб'єктивне враження: 5/5.

Резюме: кіно дивитися для покращення настрою, придатне для використання вдвох. 

Застереження у застосуванні: не копіювати шаблонів поведінки. :)

Зберігайте спокій :)

Хто відгадає, звідки цей уривок? :)

Майк і Моллі, Mike & Molly, 2010

Щойно подивилася першу серію серіалу "Майк і Моллі" (2010). Почитавши описи до фільму і рецензії, я вже знала, що загальна атмосфера буде доброю, а гумор без надмірних пошлостей. Таке рідко трапляється останнім часом. Отже, я вирішила спробувати.

Сюжет крутиться навколо любовних стосунків поліцейського Майка і вчительки початкових класів Моллі. Їх знайомство відбулося на зібранні анонімних ненажер. І велика частка жартів  присвячена темі надмірної ваги.

Ще не знаю, чи зависну на цьому серіалі, але початок досить симпатичний.

Оскільки я навчилася вирізати куски із фільмів (гіп-гіп-ура), подаю один із уривків, які мені сподобалися. ;))

Їх перепутали в роддомі, Switched at Birth, 2011

Коли хворію дивлюся нереальну кількість всіляких фільмів, а найчастіше - серіалів. Останні три дні у мене пройшли під знаком 22-х серій "Їх перепутали в роддомі" (2011). Ну, це звісно, для мене був рекорд...

Коротко про сюжет. В серіалі розповідається про двох дівчат-підлітків, яких перепутали у лікарні. Темноволоса бунтарка Бей Кейніш не дуже вписується у свою благополучну сім'ю. Випадковий тест на групу крові на уроці біології підштовхує з'ясувати причини того, чому її весь час питають, чи вона не прийомна дитина. Таким чином, коли все з'ясовується, у життя сім'ї Кейніш входить Дафна Васкез і її мама-одиначка.

Ну, і далі починається напружено-натхненне з'ясування стосунків, хто кому що винен, хто кого любить, і що робити далі. 

Саме так - суть серіалу полягає у безкінечній черзі проблем у стосунках.  Зовнішніх подій майже не відбувається.

Тому серіал протипоказаний представникам чоловічої статі і людям із браком часу.

Чесно кажучи, не дивилася подібних серіалів у такій кількості ще з школи (пам'ятаєте, "Беверлі Хіллз 90210" ?). А це в дитинство потягнуло. І, дійсно, у тематичній групі вконтакті, я, мабуть, найстарша ;)

На свій захист, і, звісно, серіалу також, можу сказати, що якщо Ви хочете саме такого типу серіальчик для розслаблення мозку, то це те, що Вам потрібно у якісному виконанні. Герої тут цікаві, діалоги не зовсім тривіальні. Серед екзотики - два глухих персонажі. Так що якщо дивитися серіал в оригіналі із субтитрами, можна одночасно вивчити англійську звичайну, і для глухих.

До того ж серіал дуже правильний в сенсі перегляду для підлітків. Головні героїні - дві цнотливі дівчинки, одна з яких займається мистецтвом, інша - спортом, до того ж - відмінниця. 

І, взагалі, після перегляду фільму хочеться і собі мати таку велику-превелику сім'ю з купою дітей. Хороша пропаганда сімейних цінностей.

Суб'єктивне враження: 5/5. (В межах жанру, звичайно!)

Чергова бяка на тему постапокаліптики

Якщо Ви, як і я, є прихильниками постапокаліптики,  напевно колись натрапите на ці два "чудові" фільми: "Фантом" (2011) і "Розділитель" (2011). Вам, мабуть, захочеться їх переглянути. Зробіть паузу, роздивіться добре ці гарненькі постери. А тепер розкриваю інтригу - це, власне, і є все найкраще із цих "шедеврів".

Не спокушайтеся на привабливу картинку! Це лайно. 

"Хау! Я все сказала".

Що приховує брехня, Trespass, 2011

Мене останнім часом не дуже приваблюють всілякі триллери. Кров, вбивства, ну, і все таке, ви знаєте. :) Тому мій перегляд фільму "Що приховує брехня" (2011) - скоріше виняток із правил. Привабила мене в ньому тема подружньої зради. (Після перегляду фільму "Ціна пристрасті" (2011).

Сюжет дуже традиційний і простий. Я б сказала: навіть класичний. У розкішний дім успішного бізнесмена вривається банда грабіжників. Починається довге протистояння нервів і витримки тривалістю у цілий фільм.

Але цей фільм має кілька безперечно виграшних моментів:

• зроблений він якісно, як то кажуть, "добротно";
• психологічно його витягує хороша акторська гра. Тут приємно спостерігати не тільки за тандемом Ніколь-Ніколас, а й за другорядними акторами. Всі вони "на місці";
• головною його родзинкою є не сюжет, а розкриття подвійного і навіть потрійного дна ситуації, що склалася. Це я люблю :)

Фільм не варто дивитися тим, хто шукає якісь абсолютно нові враження. Їх не буде.

Суб'єктивне враження: 4+/5.